Щомісячна Інтернет-газета випускається Міжнародним гуманітарним центром "РОЗРАДА" №1(45), січень, 2008  
Газету було започатковано в рамках Проекту “Запобігання та подолання ґендерного насильства в сімї” завдяки фінансовій підтримці Канадського Агенства Міжнародного Розвитку, Посольства Канади в Україні, Канадсько-Українського Ґендерного Фонду
 

 

Увага! ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ

  Читайте в номері :

Доля людини в незалежній Україні, або Чому в Україні бракує лідерів


  Валентина БОНДАРОВСЬКА


Політико-психологічна криза, яка зараз має місце в Україні, надихає на осмислення того, хто ми, куди і як ми рухаємося. Чому нам саме зараз спадають на думку сумні висловлювання про українців, такі як «Чому ми бідні?» — Бо дурні!», «А чому ми дурні?» — «Бо бідні». До речі, самі такі висловлювання заслуговують на аналіз їхнього паралітичного впливу на свідомість українського народу.

Але почну все ж з позитиву. Наші колеги-психологи з США професори Беррі та Дженей Уайнхолд вбачають в Україні дуже велику та живу лабораторію. Вони бачать, що системи тут розвиваються дуже швидко. Особливу увагу професорів Уайнхолд Україна привернула через те, що, на їхній погляд, Україна пережила тривалий період спів-залежності, насильницької співзалежності, коли була у складі імперії. На їх думку, в Україні боротьба між тоталітаризмом та демократією є більш очевидною, ніж в інших країнах.

Крім того, Дженей Уайнхолд, виступаючи з лекцією у Київському інституті соціології, наголосила на тому, що їй, як психологу, видно, яка боротьба йде в Україні між просуванням до незалежності та бажанням співзалежності, одночасно. На її думку, ця боротьба між пристрастю до незалежності потребою у співзалежності може показати всьому світу приклад, більш за те, на її думку, ці процеси матимуть вплив на весь світ. Саме те, як ми створюємо демократичне суспільство, вплине на зупинення сил тоталітаризму у всьому світі. Напрямок руху України відображає напрямок руху всього світу.

Отже, розпочнемо розгляд політично- психологічної кризи в Україні на такій оптимістичній ноті саме зараз, коли стільки людей розчаровано та розгублено.

Як фахівець, як громадянка і взагалі як особистість, думаю про наш народ, чому ми «бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні». Я про це думаю вже не один рік, і зараз у мене виникло бажання все узагальнити та проаналізувати. Мене до цього підштовхнула криза нашої так званої еліти.

Хочу наголосити, що, на мою думку, у нас держави ще немає, а є уряд і народ. Політичної еліти немає, а є так званий «новий клас».

Цей термін ввів відомий югославській дисидент Мілован Джилас. В радянські часи цим новим класом була партійна номенклатура. Мілован Джилас дав філософську та політичну характеристику суспільства, що було побудовано в СРСР та країнах Східної Європи. Джилас проаналізував соціальну структуру, ідеологічну надбудову, що домінують в філософській, економічній та політичній площинах концепції, офіційну теорію і практику діяльності держави і, таким чином, розкрив суть «нового класу» соціалізму — партійно-бюрократичного апарату. На думку Джиласа, одним із найбільш цікавих феноменів соціалістичного та комуністичного будівництва є те, що, формально виголошуючи будівництво безкласового суспільства як мету руху, комуністи після захоплення політичної влади миттєво, завжди і всюди створюють класове суспільство з єдиним привілейованим класом — «новим класом». Не вважаючи цей термін науковим, Джилас часто вживав у якості синонімів поняття «номенклатура», «правлячий клас», «каста». ...Новий клас може бути усвідомленим як такий, який історично склався, як монопольно володарююча група людей, що користується особливими привілеями завдяки реалізації владних функцій, що володіє формально суспільною (чи «державною», «народною») власністю на засоби виробництва, яка визначає характер суспільної організації праці та самочинно присвоює собі довільну долю суспільних багатств.

«Практичний утопізм» ленінського плану швидкісного будівництва безкласового суспільства, за Джиласом, закономірно породив сталінізм. Влада «нового класу», на його думку, пов’язана з утопічною ідеєю створення світлого майбутнього, безкласового комуністичного суспільства.

Цей новий клас, партійно-комсомольська номенклатура, пройшла за останні 16 років шлях мімікрії, і зараз з іншими слоганами — національними, патріотичними — вони існують у політичному житті України. Ці люді зараз займають найвищі посади в державі, є, наприклад, народними депутатами. На жаль, більшість із них сьогодні демонструє низький рівень культури, низький етичний рівень, відсутність стратегіального та транссистемного мислення, відсутність якихось ідей щодо розвитку нашої країни, відсутність любові до своєї країни, поваги до кожної людини.

Виділяємо чотири лінії аналізу ситуації, що склалася.

Перша лінія — аналіз ситуації з лідерським капіталом українського народу в контексті психоісторії України.

Друга лінія — аналіз ситуації щодо ролі культури у становленні особистості людини, шляху культури українського народу в умовах перебування під гнітом імперії. Імперська модель управління культурою поневолених народів.

Третя лінія — аналіз життєвих навичок верхніх щаблів колоніального суспільства у постановці мети, розробці стратегій, управлінні в умовах відсутності права на прийняття рішень.

Четверта лінія — аналіз психологічних особливостей громадян України як наслідок майже 300-х років рабства та гоніння на лідерів.

Розглянемо спочатку лідерський капітал українського народу, в контексті психоісторії та сучасного стану, та перспектив цього капіталу.

До складу лідерського капіталу відносять: 1.Бачення цілі. 2. Цінності. 3. Мудрість. 4.Вміння ефективно спілкуватися. 5. Сміливість. 6.Здатність викликати довіру. (За Ларрі Стаутом)

Наведу ще 4 основні риси успішного лідера, успішного політичного діяча, які визначають його (її) велич, що виділив Фукідід, аналізуючи особистість Перикла, знаменитого правителя Афін у Стародавній Греції:

Він красномовний і вміє вести за собою натовп. А мистецтво політика не тільки в тому, щоб знаходити необхідні рішення, але й в ще більшому ступені — переконувати народ у їх правильності.

Він освічений, розумний та далекоглядний, здатен передбачати явища та тверезо розраховувати їхні наслідки.

Він беззаперечний патріот. І не тому, що він вічно клянеться іменем народу: інтереси співгромадян невід’ємні від його інтересів. Він думає не про особисту славу, а лише про інтереси батьківщини.

Врешті-решт, він є безкорисливим, а непідкупність — найкраще свідчення щирості.

Коли і як Україна втрачала свій лідерський капітал — як на державному рівні, так і на рівні окремого району, міста, містечка, села, окремої особистості? Українське суспільство, не побоюся цього слова, страждає від того, що ми практично не маємо таких лідерів, таких державних діячів та діячок, які відповідають зазначеним вище вимогам, не мають лідерського капіталу та не мають рис, що потрібні успішному політичному діячеві або мають лише невелику частину цих якостей.

Поглянемо на психоісторію України у контексті лідерського капіталу та наведених вище рис успішного політичного діяча (діячки).

По-перше, Україна довгі часи була розділена між різними імперіями. Розглянемо ту частину нашої психоісторії, яка пов’язана з входженням України до Російської імперії.

Поглянемо на історію Полтавської битви і на діяльність видатного українського діяча Івана Мазепи. На жаль, українці і досі знаходяться здебільшого у полоні бачення особистості Івана Мазепи як зрадника, старої людини, що була закохана у молоду дівчину, людини, яку піддали анафемі у православних церквах. Беручи у руки нещодавно видану книгу «Мазепіана», зі здивуванням знаходиш поеми Гюго та Байрона, присвячені Мазепі, що досі не видані у перекладі на українську мову.

У 2009 році виповнюється 300 років Полтавській битві.

Коли ми оглянемося на ці майже 300 років, ми побачимо, що Петро I, а потім і його нащадки добре засвоїли уроки Полтавської битви. Підкреслюю — свідомо уряд царської Росії викорінював лідерів у поневоленій Україні! Петро I почав з повної евакуації Києво-Могилянської академії — професорів, навіть хворих, та студентів. Далі — заборона друкувати книжки українською мовою (1720 р.).

Процитую книжку З. Хижняка «Киево- Могилянская академия» (1988) про вплив професорів академії на формування української літературної мови (І. Борецький, К. Сакович, П. Могила, Л. Баранович, І. Галятовський, Ф. Прокопович). «Вони багато своїх творів писали якраз українською книжковою мовою, розвивали у своїх студентів почуття поваги до неї. Багато спілкувалися українською народною мовою, сближували книжкову та повсякденну розмовну українську мову». Таким чином, Петро I розпочав похід спочатку на інтелектуальних лідерів України, а потім на національні цінності та національну мову. Вже це боляче вдарило по такій складовій лідерського капіталу народу України, як «цінності».

А далі ще 75 указів проти української мови, включаючи затвердження Йосипом Сталіним у 1947 році українського правопису, близького до російського.

Ми зараз багато чуємо плачу за українською мовою. Але, на жаль, недоступними для широкого загалу є результати системного аналізу не просто трагедії української мови, а реальної ролі мови у формуванні особистості, нації, її самосвідомості, у формуванні лідерів нації. З психологічної точки зору, наступ на українську мову був протягом майже 300 років свідомим рухом проти самосвідомості народу України та її лідерів, наступ на такі частини лідерського капіталу, як мудрість, вміння ефективно спілкуватися та сміливість.

У 1997 році на замовлення Київської міської влади фахівці Міжнародного гуманітарного центру «РОЗРАДА» провели дослідження на тему «Ставлення населення м. Києва до української мови та культури». Наведу кілька даних та результатів цього дослідження.

Як відмічає відомий фахівець у галузі психосемантики В.Ф.Петренко, «Загальнокультурний ментальний простір як сукупність значень, образів, символів суспільної свідомості у тій чи іншій мiрi повноти привладнюється суб’єктом та, відбиваючись через його систему цінностей, через його світосприйняття, набуває той чи інший особистісний смисл, що задає відношення суб’єкта до цієї реальності і визначає використання даного ментального простору як історичної метафори для категоризації наступних епох». Отже, ми бачимо, що існує прямий зв’язок між засвоєнням рідної мови і формуванням цінностей особистості.

А А. Потебня писав, що у ХХ столітті всі усвідомлюють, що мова є і шляхом творення етичних та естетичних ідеалів, і в цьому контексті різнобарв’я мов не менш важливе, ніж у контексті пізнання. Таким чином, не можна без розвитку мови сформувати цінності, етичні ідеали, за Потебнею.

І ще. Цікавими є результати досліджень відомого психолінгвіста Д. Слобіна зв’язку мови та когнітивного (пізнавального) розвитку людини. Д. Слобін звернув увагу на те, що найвидатніші психологи ХХ століття Ж. Піаже та Дж. Брунер розглядали джерела впливу мови на інтелектуальний розвиток дитини. Д. Слобін прийшов до висновку, що мова є важливим компонентом психологічної природи людини.

Як це не дивно, царат та його уряди добре розуміли задовго до ХХ сторіччя важливість позбавлення українського народу не просто своєї мови, а й поваги до української мови та поваги до самих себе. Тому вважаю небезпечним культивування образу недолугих хохлів, які мають спотворене мовлення.

Було проведено велику роботу, яка продовжується і зараз, направлену на розвиток в народу України комплексу меншовартості, неповаги до своєї батьківщини, до своєї мови та своєї культури. Терміни «Малоросія», «Новоросія» є одним зi знарядь цієї психологічної атаки.

Таким чином, перша складова «антилідерської» імперської політики — наступ на національну мову та самоповагу народу.

Друга складова — імперія розуміла, що в Україні лідерів бути не повинно. Чи зманювати таких людей в Москву або у Санкт-Петербург, чи вбивати, депортувати — ось що було важливим. Цей процес тривав понад 300 років. І останнім подвигом імперії було розкуркулення, депортація українців і Голодомори.

Значення України для імперії завжди вважалося дуже важливим. Наприклад, я знову пригадую передачу «Времена» Володимира Познера про долю Росії, але весь час ішла розмова про Україну. Як казав Ленін, «без України великої Росії не може бути», а Гітлер сказав, що йому потрібна Україна, щоб Німеччина більше ніколи не голодувала.

Тобто щодо першої лінії аналізу — останні майже 300 років історії України не були сприятливими для формування лідерів на всіх рівнях існування українського суспільства.

А останнє, найстрашніше — Друга світова війна. Ніхто не втратив стільки людей, як Україна. Україна була повністю окупована під час війни, втратила безліч чоловіків.

Фактично у 1945 році Україна опинилася після Голодоморів, чисток, розкуркулювання, воєнних втрат територією, де були зруйновані практично всі прошарки суспільства, які породжували лідерів. І як наслідок керівників із самостійним мисленням просто не було і не могло бути.

Важливою складовою лідерського капіталу є мудрість. А мудрість народжується не під час Голодомору, не в умовах всебічного страху.

А ще треба пам’ятати, що система освіти додавала до цих факторів втрати лідерського капіталу ще відсутність формування в учнів та студентів стратегічного мислення, прийняття рішень та навичок планування.

Іншим фактором втрати лідерського капіталу народу України після Другої світової війни виступила втрата більшої частини чоловічого населення.

Як відомо, людина фактично формується як особистість у сім’ї. Насамперед, саме у сім’ї формуються цінності людини та її вміння довіряти людям та вміння викликати довіру.

Розглянемо в цьому психоісторичному контексті формування лідерів у післявоєнній українській сім’ї.

Сім’я після війни опинилася на чолі з жінкою. З кінця 30-х років в СРСР формувалася тоталітарна модель сім’ї, в якій існували жорсткі правила, жорсткий розподіл ролей, відсутність приватного життя та власної думки окремих членів родини, особливо дітей.

Жінка повинна була взяти на себе роль голови сім’ї, чоловіка й жінки в одній особі. З одного боку, вона була тоталітарним лідером (а не лідером у прямому сенсі цього слова), а з другого боку, була закріпачена тим, що мала прибирати, прати, перевіряти уроки.

Наступні п’ятдесят років у нас до влади йшли чоловіки, які були виховані такою тоталітарною мамою.

Відомий психолог Альфред Адлер довів, що коли хлопця виховує одна жінка, яка все за нього вирішує: де вчитися, з ким зустрічатися тощо, — то у нього на підсвідомому рівні розвивається ненависть до жінки. А потім цей чоловік у своїй власній сім’ї виміщає на своїй дружині всю свою незадоволеність матір’ю.

А з іншого боку, виховання у тоталітарній сім’ї не сприяє розвиткові лідерських якостей людини. Звідки стати сміливим та мудрим, коли тобі всі рішення викладають одразу та тоталітарним чином?

Таким чином, і сім’я не сприяла формуванню лідерів, а ще й сформувала своєрідну антижіночність радянського та пострадянського суспільства. Жінки копіювали тоталітарні моделі поведінки матері на рівні сім’ї і не могли формуватися як лідери у своєму закріпаченні: «робота — закупи — домогосподарство — виховання — сексуальне партнерство». В цей же час чоловіки демонстрували і продовжують демонструвати «виміщення своїх комплексів щодо тоталітарної матері» на інших жінках і неприйняття жінок як лідерів у суспільстві.

Це, нагадую, перша лінія аналізу того, чому у нас немає лідерів.

Можна назвати несприятливі фактори для формування лідерського капіталу і, відповідно, лідерів в українському суспільстві. Такими факторами були: 1) колоніальний статус України; 2) наступ на національну мову; 3) психологічний наступ на самосвідомість та самоповагу українського народу; 4) винищення лідерів; 5) винищення активної частини суспільства; 6) забезпечення сприятливих умов для переміщення лідерів у центр імперії, сприяння підвищенню їхньої самоповаги та умов проживання; 7) тоталітарна модель сім’ї (не притаманна Україні в психоісторичному контексті, але нав’язана Україні); 8) система освіти, що не сприяла формуванню відповідних пізнавальних, етичних та особистісних якостей майбутніх лідерів.

У цьому контексті ще раз звернімося до стану лідерського капіталу у сучасній Україні.

Звернімося до таких складових лідерського капіталу, як бачення цілі, цінності та мудрість.

Проведений нами аналіз психологічних наслідків радянського тоталітарного режиму у когнітивному контексті показав, що система освіти Радянського Союзу була спрямована на на розвиток тактичного мислення, вміння розв’язувати задачі (problem solving), доведення теорем.

Не передбачався розвиток стратегіального мислення, планування, проектування, постановки цілей, прийняття рішень тощо.

Фактично ні мудрість, ні вміння бачити цілі не розвивалося і не розвивається. Більш за те, є проблема з цінностями. Загальнонаціональними цінностями. На жаль, і вміння спілкуватися не розвивалося, для чого потрібно формувати відповідні навички методом активного навчання.

Що стосується сміливості, то всеохопний страх радянської людини аж ніяк не сприяв розвитку сміливості як риси лідера. Пригадаємо, що казав Іван Павло II: «Не бійтеся!».

Слід звернути увагу на ще один фактор. Зараз в Україні широко поширюються активні методи навчання, насамперед тренінги. Основна увага приділяється емоційним проблемам та навичкам спілкування та розв’язання конфліктів. На жаль, проблеми цінностей, бачення цілі, мудрість на основі розвитку стратегіального та транс-системного мислення майже не присутні. Але ж це зараз, може, найактуальніші проблеми формування лідерського капіталу України.

Звернімося ще раз до тих рис, які виділялися у Стародавній Греції.

Проаналізуємо, чи були умови для формування таких лідерів в Україні? Які психоісторичні причини браку лідерів в Україні?

1. Він красномовний і вміє вести за собою натовп. А мистецтво політика не тільки в тому, щоб знаходити необхідні рішення, але й ще більшою мірою — переконувати народ у їхній правильності.

Мова йде про ораторське мистецтво. До речі, у Стародавній Греції ораторському мистецтву приділяли величезну увагу. Їхні досягнення залишаються досі найвищими.

На жаль, останні сім-вісім десятків років масове навчання такого мистецтва було відсутнє. Не говорячи вже про вищі щаблі влади. Пригадаємо виступи вищих посадових осіб Радянського Союзу по паперу. Вони читали свої виступи, часто-густо довго і нудно. А яку радість відчували радянські люди, коли хтось з начальників хоч коротко говорив «без папірця»!

Відповідно, і фахівців з ораторського мистецтва нам завжди бракувало і продовжує бракувати.

Сюди можна ще віднести здатність представляти знання та дані таким чином, щоб це відповідало меті виступу лідера.

2. Він освічений, розумний та далекоглядний, здатен передбачати явища та тверезо розраховувати їхні наслідки.

Мова йде якраз про ті риси інтелекту людини, про її інтелектуальні вміння, які визначаються стратегіальним мисленням людини, вмінням проектувати, планувати, приймати рішення, прогнозувати.

Як ми вже відзначали, оскільки лідери були не потрібні імперії, система освіти не передбачала розвитку вказаних інтелектуальних умінь.

Завдання системи освіти України — розвиток указаних вмінь.

3. Він беззаперечний патріот. І не тому, що він вічно клянеться іменем народу: інтереси співгромадян невід’ємні від його інтересів. Він думає не про особисту славу, а лише про інтереси батьківщини.

Патріотизм був повністю знецінений у Радянському Союзі, оскільки обман, постійний обман повністю нівелював любов людини до своєї Батьківщини як нової совєтської країни.

Що стосується любові до України, то це в імперії було просто злочином. Завжди пам’ятаю, що робили зі знаменитим українським поетом Володимиром Сосюрою за його вірш «Любіть Україну» наприкінці 40-х років минулого століття.

З іншого боку, за радянських часів і, на жаль, досі життя нового класу й народу були і є відокремлені. У нового класу були і є свої будинки, свої лікарні, свої санаторії... Звідки їм було знати, як живуть прості громадяни?!

Більш за те, представники нового класу і досі вважають, що вони годують народ, не знаючи, як реально живуть люди. Пригадаємо ходяче їхнє висловлювання: «Спочатку треба нагодувати народ, а потім ... культура і таке інше!».

4. Нарешті, він є безкорисливим, а непідкупність — найкраще свідчення щирості.

Це вже проблеми моралі, яка зазнала нищівних негативних впливів в імперські часи.

Цінності були настільки знецінені, подвійна мораль настільки звичною, що в період трансформації суспільства замість одних оманних цінностей прийшли інші, ще більш оманні — влада та гроші.

Зараз ми не можемо говорити ні про безкорисливість, ні про непідкупність сучасних лідерів України, хоча найкращі з них мають дещо з названих рис.

Друга лінія аналізу ситуації з лідерським капіталом України передбачає розгляд ролі культури у становленні особистості людини, шлях культури українського народу в умовах перебування під гнітом імперії. Це імперська модель управління культурою поневолених народів.

У культурній політиці імперської держави можна виділити такі особливості: 1) знищення зон активного мислення у завойованих чи приєднаних країнах; 2) примус діячів культури підкореного народу до служби імперії чи знищення їх; 3) застосування психологічних технологій впливу на свідомість підкореного народу для знищення його творчої та громадянської енергії; 4) розвиток комплексу меншовартості представників підкореного народу; 5) створення глухого інформаційного простору для народу на штучній основі; 6) спотворення історії підкореного народу; 7) створення міфів про меншовартість мови, культури, наснаги народу; 8) культивування псевдонародних міфів, що підтримують рабську психологію підкореного народу.

Отже, друга лінія аналізу — доля культури. Ми зараз уболіваємо за культуру. Я цікавлюся образотворчим мистецтвом. Мене мучило усвідомлення того, що багато скарбів української культури — у Москві та Санкт-Петербурзі. Так у чому справа? Виявляється, що імперія свідомо вивозила пам’ятки культури не тільки з України, але й, наприклад, із Середньої Азії.

У житті людей існують зони активного мислення і зони релаксації.

Зони активного мислення існують навкруги університетів, музеїв... Така зона існувала в Києві за часів розквіту Києво-Могилянської академії. Варто згадати лише знамениті диспути між представниками Києво-Печерської лаври та Києво-Могилянської академії. А евакуація Києво- Могилянської академії Петром I розпочала поступовий занепад зони активного мислення у Києві.

Політикою Імперії було вивезення скарбів культури поневолених та приєднаних народів. У статті Вітковича про епоху відродження на теренах Середньої Азії, яка була опублікована у журналі «Новый мир» часів О. Твардовського, було показано, що з Середньої Азії були вивезені такі скарби мистецтва, які навіть не піддаються оцінці.

Стратегією імперії було також примушення діячів культури служити. Не хочеш чи не можеш служити — в табір чи у небуття. А служиш — одержиш житло, гроші, почесті.

Культура, по-перше, мала служити імперії, а по-друге, її не мало бути на місцях. Тому що навколо музеїв, осередків культури, формується зона активного мислення.

Наведу приклад. У одній сім’ї в Санкт-Петербурзі зростала дівчинка, у майбутньому — видатний російський психолог. Її водили в Ермітаж, щоби подивитися одну-дві картини. Наприклад, після ознайомлення з міфами про Геракла її приводили подивитися на картини про Геракла.

Для мене це було уроком, як формується свідомість, уміння мислити, поєднання різних видів мистецтва у менталітеті видатних діячів, які якраз стають лідерами, несуть знання.

Оце все Україна втрачала. Ми фактично втратили безліч творів культури. З музею Ханенків зникли п’ятдесят тисяч одиниць експонатів. Німецька армія вивезла орнаменти Михайлівського Золотоверхого собору. Сергій Кот, видатний український історик, вивчав документи і виявив, що Німеччина їх повернула, але вони проїхали повз Україну і опинилися в Росії.

Ми втратили зону активного мислення, з одного боку, через втрату творів мистецтва і можливості культури розвиватися, а з другого боку — через вилучення діячів культури (архіпелаг Гулаг, розстріл чи існування без публічного представлення своїх творів широкій громадськості). І таким чином ми втратили естафету духовності, яка є необхідним джерелом того, щоб вищий прошарок населення був іншим. Це як раз цінності, ідеали, моральні норми.

Третя лінія — аналіз життєвих навичок верхніх щаблів колоніального суспільства у постановці мети, розробці стратегій, управлінні в умовах відсутності права на прийняття рішень.

Важливою особливістю життя України та інших підкорених чи приєднаних країн у складі імперії була повна відсутність самостійного проектування життя країни та прийняття рішень.

Щоб уміти стратегіально мислити, треба, зокрема, мати практику постановки мети, створювати плани реалізації цілей, приймати рішення про тактику реалізації стратегії.

Я багато років вивчала психологію творчості і знаю, що головне — постановка завдання, бачення цілі. Треба побачити проблему, а потім шукати шляхи її вирішення.

За радянських часів Україна була поставлена в ситуацію, коли в нас видимість уряду була, а уряду не було. У нас видимість міністерств була, а міністерств не було, тому що всі рішення ухвалювалися централізовано, а тут була система трансляції. Наприклад, міністерство закордонних справ було, а своїх посольств ми не мали. Дуже багато проблем ми не вирішували, а просто транслювали те, що вимагало міністерство закордонних справ СРСР. Міністерство економіки, може, Держпланом воно називалося, у нас було, хоча й самої економіки не було. Але все, що було, розташовувалося в Москві. Тому треба зважати і на відсутність практики постановки і вирішення творчих завдань і прийняття рішень.

Фактично, вся система так званої влади в Україні була системою трансляції рішень центральної влади та тактичного виконання рішень центру.

Фактично у 1991 році Україна опинилася в «нульовій» ситуації.

Жодної практики реального управління, відсутність структур управління, банківської системи!

Сьогодні можна бачити, що ті люди, які є при владі, навіть не підозрюють, що їм треба вчитися і працювати з консультантами-фахівцями, яким вони довіряють. Важливо зрозуміти, чому сьогодні немає тих особистостей, які б могли сформувати ідеї, навколо яких можна було б об’єднати націю.

Помітно, що народ у нас рухається швидше за владу. Не важко помітити, що вже є такі підходи, які могли б породжувати лідерів, бо генетично вбити народ значно важче, ніж вбити його морально та психологічно.

75 указів проти української мови — теж елемент культурної наруги над народом. І зараз ми одужуємо не так швидко, як би хотілося.

Четверта лінія — аналіз психологічних особливостей громадян України як наслідок майже 300 років рабства та гоніння на лідерів.

Пригадаймо одну з публікацій в газеті «День». Ішлося про психологію жертви. Наводилися типові риси жертви, описані Ренді Гейджем у книзі «Чому ви нерозумні, хворі й бідні... І як стати розумним, здоровим і багатим». Оскільки я, працюючи психологом-консультантом, досить часто зустрічаю жертв насильства в сім’ї, мені здалося, що список Гейджа дуже важливий для нас як пострадянських людей.

Психологічні особливості жертви (за Гейджем):

1. Вони завжди можуть переконати себе в тому, що всі невдачі в їхньому житті відбуваються не з їхньої вини.

Пригадаємо, як ми завжди шукаємо винного: того, хто «перекрутив» кран у комунальній квартирі; того, хто не навів порядок у дворі, у школі, у місті, у країні тощо.

2. Вони вважають, що всі нещастя викликані суто зовнішніми чинниками, це звільняє їх від особистої відповідальності.

Пригадаємо, як ми шукаємо зовнішніх чи внутрішніх ворогів, природні причини наших поразок, ворогів таких, як начальник, сусід...

3. Вони отримують значну частку уваги, симпатій і жалю з боку оточуючих.

Мені погано. Ви повинні мені допомогти. Я така (такий) нещасна (нещасний), я нічого не можу, я не здатна (здатний). Чого ви від мене вимагаєте?

4. Вони приймають цю увагу, симпатію і жалість за любов, якої відчайдушно потребують, але яку не знають як отримати.

Маючи комплекс недолюбленості, вони готові прийняти співчуття за любов, не займають самостійної, самостверджуючої позиції.

5. Вони використовують минулі невдачі в особистому житті для підтвердження того, що вони не здатні на емоційну близькість ще з ким- небудь.

Розвивається комплекс невдахи. Втрачається енергія життя.

6. Вони посилаються на давнішні провали, виправдовуючи цим відсутність спроб досягнути високих цілей і здійснити перспективні проекти.

Вони втрачають сміливість. Вони не рухаються. Пасивна позиція вдається їм безнадійно нормальною.

7. Вони приймають за істину в останній інстанції той факт, що вони — «ганебні грішники», що їм «ніколи нічого не добитися» або вважають, що у них немає потрібної освіти чи потрібних зв’язків для того, щоб досягти успіху.

Має місце стигматизація жертви. Про високі ідеї, сміливість у баченні мети не йдеться.

8. Вони можуть відчувати себе героїчними «маленькими людьми», які наперекір усьому борються з силами зла.

Одинока постать стигматизованої особи не сприяє як своєму власному підйому, так і об’єднанню людей навкруги високих цілей.

9. Вони відчувають свою духовну велич, покладаючи своє щастя на вівтар людства і думаючи, що за це будуть винагороджені в майбутньому житті.

Жертовність одинокої постаті, не освячена мудрістю й вірою в людей, не породжує тих, хто веде за собою людей, і не створює умов для творчої наснаги.

10. Вони можуть вести, по суті своїй, несвідоме існування, скоряючись стадним інстинктам, і просто дозволяти життю відбуватися, ні про що не задумуючись.

Така життєва позиція дозволяє існувати тим, хто займає позицію лідера, але лідером не є.

Хоч би що хто казав з цього приводу, безперечно одне: все це перешкоджає внутрішньому зростанню людини, заважає їй вести радісне і повнокровне — справжнє життя.

З іншого боку, є досить позитивні явища та моменти ментальності народу України.

Кілька нотаток щодо національної ідеї України.

Прочитавши статтю Клари Гудзик в газеті «День» про книгу Миколи Лєскова «Евреи в России», я звернулася до самої цієї книжки.

Виявилося, що М. Лєсков написав цю книжку у 1883 році, щоб осмислити, які можуть бути претензії до євреїв. Але значну частину книжки займав аналіз розбіжностей між українцями і росіянами. Дуже цікаво.

Незалежно від Лєскова, я прийшла до подібних ідей. Дуже цікаво пригадати, як ми мандруємо з Києва до Москви. Доїжджаємо до Хутора-Михайлівського, і наш імідж сільської хати — білої, з розмальованими вікнами, цікаво оформленої, із чорнобривцями біля хати, з садочком — змінюється на чорні хати, жодної квітки і ти розумієш, що це зовсім інша ментальність.

Я прийшла до такої думки. Ми часто говоримо, що в Україні найкращий у світі чорнозем. Бог дав не тільки землю людям, які живуть на цієї землі. Він дав особливий екологічний зв’язок із Землею. Це Земля, з якою треба бути весь час зв’язаним.

Перше. Ти щось зробив (зробила) — і земля тобі відповіла. Подивіться, як люди на нашій землі все вирощують. Де б представники народу України не були — в Сибіру або в Канаді, на маленькій ділянці вони вирощують і огірки, і щавель, і дивовижні квіти. Це є проявом особливого екологічного зв’язку із Землею. І він, цей зв’язок, є притаманним всім, хто має коріння на цій Землі — українцям, євреям, росіянам, болгарам, молдаванам...

Друге, що притаманне людям, які живуть тут, в Україні, — світле світосприйняття. Оця біла хата, ці квіти, білий одяг, рушники, вишивка, яка вражає. Не можна уявити, щоб була така фантазія. Били-били нас по голові, а вишивається по серцю.

Якраз Лєсков пише, що коли приходиш на базар в Україні, то дивуєшся, як вдягнені молодиці, як прикрашений прилавок.

Світле світосприйняття — це те, що Україна може показати всьому світові, як треба жити. В єднанні з природою, поетично, красиво, у повному циклі перебігу подій — праця, пісня, вечеря, обряди, краса...

Я багато разів була у Сполучених Штатах, там люди поспішають збагатитися, заробити. Нам не це треба копіювати.

Є одна біда, якою нас нагородив Петро Перший — це політика копіювання. У нас є своє — і це дуже важливо.

Коли він поїхав до Голландії і побачив технологію життя в Голландії — чистоту, вбрання, продуктивність праці — він захопився і з величезною енергетикою (з такою енергетикою він після Полтавської битви почав гнобити український народ) почав копіювати європейський спосіб життя. І от із цього моменту нам буквально генетично втиснули поняття того, що десь знають краще, як жити — чи в Японії, чи в Сполучених Штатах, чи у Великій Британії.

А нам треба подивитися, як треба жити нам самим. Бо ми люди повільні. І от це поспішання і швидке збагачення призводить до ранніх інсультів, інфарктів, втрати сім’ї, нервових зривів. Чому? Тому що немає у нас такої філософії життя. Коли ми не втратимо своїх духовних надбань і навчимося більше цінувати час, більш продуктивно працювати, усвідомимо свої цінності, станемо мудрими, цінуватимемо тих мудрих, яких ми вже маємо, — Ліну Костенко, Івана Дзюбу, академіка Кримського, Євгена Сверстюка... ми знайдемо себе і світ побачить ще один спосіб гармонійного життя.

Коли б ми зараз із вами оголосили загальноукраїнську дискусію, у чому сенс життя:

— чи в цих шалених грошах, щоб сидіти на золотих унітазах і їздити на Канари;

— або в тому, щоб мати чудову сім’ю, спілкування з дітьми, самореалізацію, творчість.

Ще Лев Гумільов казав, що наші степи найбільш закрита частина європейської історії, що не залишилося інформації про те, що тут було. І сьогодні у нас, між іншим, вибух інформації про трипільську і інші культури, що були на нашій землі. Це зараз момент, за який треба учепитися.

Нам зараз історія дає шанс. Наш шанс — показати всьому світові, як треба жити, в чому сенс життя, чим є насправді культура миру.

Я зараз бачу як психолог надзвичайно мирний характер наших людей. Україна ніколи не завойовувала, її завжди завойовували. Вона була оточена войовничими народами: турками, росіянами, литовцями, поляками.

Ми ні в кого нічого не забирали. І це теж те, чого ми можемо навчити.

Тому я зараз як велику небезпеку бачу те насильство, яке нам насаджується не Америкою, а тими людьми, які хочуть заробити.

Це масова культура, агресивні журнали для підлітків, агресивні передачі, фільми на телебаченні, агресивні детективи, які так легко читати. Це все привносить в Україну те, що їй не притаманне, і це може призвести до серйозного суспільного вибуху, тому що ми не такі.

Те, що зараз ідеш вулицею і бачиш, як сидять дівчатка 14—15 років із пляшками пива — це велика загроза взагалі існуванню нашої нації. Тому я хотіла б розпочати розмову про цю небезпеку. Нас ще можуть почути, є кому підтримати. Я вже давно б’ю на сполох. Тому хочу сказати: шановні співвітчизники, схаменімося, повернімося до себе і будемо іти своїм прекрасним шляхом.


Валентина БОНДАРОВСЬКА — кандидат психологічних наук, директор Центру практичної психології «Міжнародний гуманітарний центр «РОЗРАДА», віце-президент Всеукраїнської асоціації професійних психологів, член Ради Всеукраїнської ергономічної асоціації, член Міжнародної Асоціації крос-культурної психології.

В світовій науці вважається експертом з інформаційно-психологічної безпеки, психологічного та ергономічного забезпечення нових інформаційних технологій. Останнім часом вивчає психологічні моделі поведінки людини, що формувалася в умовах тоталітарного режиму, наслідки насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми, проблеми гендерної рівності як на рівні сім’ї, так і на рівні суспільства. Досвідчений організатор симпозіумів та спеціальних сесій на Всесвітніх наукових конгресах і конференціях. Автор більш ніж 250 наукових публікацій. Останнім часом видала книжки «Школа для батьків» (керівник проекту та автор розділів»), «Психологічні аспекти використання комп’ютера», «Вплив реклами на людину». Вміє просто та доступно розповісти про важливі проблеми і досягнення сучасних наук про людину.

 

 

 Статья была опубликована в газете "День" №223, четверг, 20 декабря 2007 и №224, пятница, 21 декабря 2007.

  Гарячі новини :

 

 

 

 

На початку квітня 2008 року в Міністерстві сім’ї, молоді та спорту України під головуванням начальника Департаменту гендерної та сімейної політики Елли Ламах відбулося експертне обговорення стану виконання завдань Пан-Європейського року боротьби з домашнім насильством.

В роботі експертної групи приймали участь представники міністерств, залучених до вирішення вказаної проблеми (Міністерство Внутрішніх Справ України, Міністерство сім’ї, молоді та спорту,  Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров’я України), а також недержавних організації (МГЦ «РОЗРАДА», «Школа рівних можливостей», «Волонтер», «Віфанія» та інші).

             МГЦ «РОЗРАДА» представив короткий звіт за 2007 рік по виконанню завдань Пан-Європейського року. Наводимо короткий звіт, переданий до Міністерства сім’ї, молоді та спорту.

 

З В І Т

МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ЦЕНТРУ „РОЗРАДА”

про роботи, виконані у 2007 році в рамках Пан-Європейського року боротьби з домашнім насильством

Центр практичної психології „Міжнародний гуманітарний центр „РОЗРАДА” має 14-річний досвід проведення науково-практичних досліджень, проведення тренінгів для осіб, що постраждали від насильства в сім‘ї, соціально-психологічних тренінгів для тренерів  - представників державних установ, соціальних служб, дільничних міліціонерів, медичних працівників, представників НДО. Фахівці Центру розробили та видали понад 35 буклетів та пам‘яток, 3 книжки, зокрема, книгу „Школа для батьків”, рекомендовану як учбовий посібник Міністерством освіти та науки України, провели понад 8 тисяч індивідуальних консультацій для сімей, жінок, дітей – жертв насильства та жорстокого поводження.

 

Роботи, виконані  Міжнародним гуманітарним Центром „РОЗРАДА” у 2007 році в рамках Пан-Європейського року боротьби з домашнім насильством:

 

1.      Проект „Ні насильству! Зробимо територію України територією без домашнього насильства”, підтриманий трастовим фондом ЮНІФЕМ.

Виконання проекту у 2007 році відбувалося в 4-х пілотних областях України: Київській, Полтавській, Вінницькій, Житомирській.

У 2007 році було проведено:

·           групові обговорення з експертами актуальних проблем виявлення жертв насильства та жорстокого поводження в сім‘ї на регіональному та місцевому рівнях з метою визначення проблемних аспектів існуючої структури надання допомоги жертвам насильства та проблемних ситуацій, що виникають, при попередженні домашнього насильства;

·           формулювання пропозицій до змін до Законодавства України щодо надання реальної допомоги жертвам домашнього насильства, зупинення насильства та покарання кривдників;

·           розроблено рекомендації для створення учбових програм по попередженню насильства, виявлення жертв насильства та наданню ефективної допомоги жертвам домашнього насильства;

·           створено тренінгові модулі для фахівців з державних установ та НДО по попередженню насильства, виявленню жертв насильства та наданню допомоги жертвам;

·           створено і розповсюджено серед учасників тренінгів для тренерів(80 тренінгів в пілотних областях) та серед державних установ в пілотних областях «Учбовий посібник для тренерів»;

·           8 триденних тренінгів для тренерів (по 2 в кожній з пілотних областей)  для представників управлінь та відділів в справах сім‘ї та молоді, соціальних служб, міліції (дільничних міліціонерів чи відділів кримінальної міліції в справах дітей), НДО – по 4 особи з 4-х пілотних районів області та 4 представники від відповідних обласних структур. Всього було навчено 80 тренерів;

·           тренінги в пілотних районах пілотних областей для осіб, що безпосередньо працюють з жертвами насильства в сім‘ї на рівні районів (голови сільських рад, дільничні міліціонери, вчителі, медики, соціальні працівники). Всього у 2007 році було проведено 40 тренінгів, навчено понад 500 осіб. Тренінги продовжуються у 2008 році. Було проведено 20 тренінгів, навчено 300 осіб;

·           розроблено методику виявлення жертви насильства в сім‘ї та жорстокого поводження з дітьми в сім‘ї;

·           розроблено методику соціально-психологічної допомоги жертві насильства в сім‘ї, дорослій людині;

·           розроблено методику соціально-психологічної допомоги жертві насильства в сім‘ї, дитині;

·           надано понад 100  індивідуальних психологічних консультацій жертвам домашнього насильства з виробленням плану виходу з кризової ситуації;

·           розроблено та видано 3 популярних буклети та 2 пам‘ятки по попередженню насильства та наданню допомоги жертвам;

·           регулярні інформаційні кампанії  на всеукраїнському та регіональному рівнях (в пілотних областях) про насильство в сім‘ї та можливості вийти з кризової ситуації понад 80 виступів по радіо, понад 15 виступів на телебаченні, понад 30 коментарів та публікацій у пресі.

 

            В тому числі у 2007 році підготовлено і видано статті:

 

В.М.Бондаровська. У допомогу тим,  хто працює з жертвами домашнього насильства. Журнал «Я». №ю 2007. Харківська організація «Крона». Стор. 6-12.

 

Valentina M. Bondarovska/ Violence against women in UKRAINE/ Psychological and Social Context In  “ Violences  faites aux femmes, S. Arcand,D.damant, S. Gravel et E.Harper (dir.). Presses  de L’UNiversite du Quebec/ 2007-2008. Chapter 3. pp. 67 – 87/

 

2.      Навчальна тренінгова програма “Школа подружнього життя” для молодих студентських сімей.

Київська міська програма, підтримана  Київським міським управлінням в справах сім‘ї та молоді.

Мета тренінгу: оволодіння необхідними навичками та знаннями для:

·           попередження розвитку в сім‘ї насильницьких стосунків;

·           мирного розв‘язання конфліктів;

·           гармонійного життя разом;

·           спільного прийняття рішень;

·           свідомого підходу до питань майбутнього батьківства;

·           реалізації себе як особистості. 

 

3.      Київська міська програма “Я І МОЯ УКРАЇНА”

Програма соціально-психологічних заходів по запобіганню та подоланню наслідків насильства в сім‘ї. Програма підтримана Київським міським управлінням в справах жінок, інвалідів та мало захищених верств населення.

Проведено 10 тренінгів, по одному в кожному районі м. Києва для дільничних міліціонерів, на яких покладена відповідальність за імплементацію Закону України «Про попередження насильства в сім‘ї» щодо правоохоронних органів.

 

4.      Соціально-психологічна підтримка  та реабілітація сімей . Пілотна програма для представників закладів освіти, голів батьківських рад, завучів шкіл по виховній роботі, представників НДО.

Програма підтримана Київським міським управлінням в справах сім‘ї, молоді та спорту.

Програма реалізована на базі двох районів м.  Києва – Голосіївському та Дарницькому.

Було проведено 6 інтерактивних семінарів, в яких взяло участь понад 250 учасників.

На базі Голосіївського та Оболонського районів м. Києва були проведені тренінги та супервізії для шкільних психологів по роботі з кризовими сім‘ями та реабілітації дітей – жертв жорстокого поводження та свідків домашнього насильства. 

6 тренінгів, понад 130 учасників.

5.      Програма «Школа економічної незалежності для жінок, що потерпають від насильства в сім‘ї „Клуб праці”»

Програма підтримана Київським міжнародним жіночим клубом.

Програма допомагає жінкам-жертвам насильства підвищити свою самооцінку, знайти себе на ринку праці, достойно працевлаштуватися.

Реалізовано 4 навчальних програми для 80 жінок. Понад 50% тих, хто навчався знайшли роботу.

6.      6. Психологічні консультації для жінок та дітей - жертв насильства.

Програма підтримана Київським міжнародним жіночим клубом.

Надано понад 300 безкоштовних психологічних консультацій  60 жінкам та 30 дітям, жертвам домашнього насильства.

 

10 квітня 2008 року відбувся круглий стіл «Реклама для суспільства: надбання чи руйнація», організований Національною Експертною Комісією України з питань захисту суспільної моралі. Модератор круглого столу Сергій Ліфінцев, перший проректор Інституту реклами.

На круглому столі виступили: в. о. голови Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, доктор мед. наук Микола Бойко, виконавчий директор Всеукраїнської рекламної коаліції Максим Лазебник, голова спілки рекламістів України Євген Ромат, голова координаційної ради Асоціації зовнішньої реклами Артем Біденко, директор МГЦ «РОЗРАДА», канд. психолог. наук Валентина Бондаровська, ст. наук співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН, канд. філософ. наук Марфа Скорик, доктор психолог. наук, зав. лаб. психології соціально-дезадаптованих неповнолітніх Інституту психології АПН України Наталя Максимова, доктор мед. наук, Наталія Полька (Інститут гігієни та медичної екології), канд. істор. наук, голов. наук. співробітник Державного Інституту розвитку сімї та молоді Ірина Жданова та інші.    

Наводимо виступ директора МГЦ «РОЗРАДА» Валентини Бондаровської.

 

ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ СТАН В УКРАЇНІ

Валентина Бондаровська

Кандидат психологічних наук

Директор центру практичної психології „Міжнародний гуманітарний центр „РОЗРАДА”

 

Українське суспільство потерпає від широкої розповсюдженості  домашнього насильства,  гендерної нерівності,  підвищеної агресивності підлітків, алкоголізму достатньо широких верств населення, розповсюдженості  вживання   алкоголю, наркотиків, раннього сексу серед дітей та підлітків.

Українське суспільство, що знаходиться в ситуації трансформації, переживає глибоку соціально-психологічну кризу, яка прямим чином впливає на інформаційно-психологічну безпеку не тільки країни в цілому, але й на безпеку кожного її громадянина та на формування свідомості дітей та підлітків.

Можна назвати наступні ознаки соціально-психологічної кризи України:

·        відсутність загальнонаціональної ідеї, що об‘єднує Західну та Східну, Північну та Південну Україну, людей, що знаходяться у владі, інтелектуальну еліту та різні верстви населення;

·        відсутність прийнятої народом моделі минулого, сьогодення та майбутнього;

·        низький рівень інформаційно-психологічної безпеки суспільства, окремої особистості та спільнот на рівні громади, об‘єднань, сім‘ї;

·        наявність постійного тиску на свідомість людей, на їх психіку взагалі негативної соціальної, політичної, економічної, демографічної та екологічної інформації, що міститься у засобах масової інформації;

·        відсутність у інформаційному просторі України прозорої лінії психологічної підтримки населення, розкриття для громадянина шляхів подолання  кризових явищ як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях;

·        відсутність філософської та психологічної моделей релігійного відродження народу та окремої особистості;

·        слабкість соціально-психологічної та інформаційної підтримки вирощування у народі нових моделей поведінки та виживання;

·        криза тоталітарної патріархальної моделі сім‘ї.

 

В умовах соціально-психологічної кризи суспільства інформаційний простір нової незалежної держави України виявився абсолютно незахищеним.  Руйнування звичних цінностей людини та прорив інформаційних технологій та продукції різних країн та цивілізацій у інформаційний простір та духовний світ людини в Україні значно послабили інформаційно-психологічну безпеку як в країні, так і  в кожній сім‘ї.

Діти та підлітки в українському суспільстві протягом останніх 15 років  виховуються в умовах постійної розгубленості та психологічної напруги дорослих (батьків та вчителів), втрати  багатьох цінностей та набуття нових цінностей, наприклад, таких, як “гроші та влада”.  Сім‘я та суспільство втратили чутливість до насильства на побутовому рівні.

В багатьох країнах Європи, США та Канаді існує певна державна політика захисту інформаційного простору країни, збереження інформаційно-психологічної безпеки суспільства взагалі та окремої людини, зокрема. Наприклад, у Норвегії законом про ЗМІ заборонено показувати насильство, криваві розборки та мертві тіла на телебаченні та публікувати відповідні фото. В США, навіть, проведені дослідження впливу так званого фантастичного насильства на психіку дитини. Доведено, що насильство у казках та мультфільмах, так зване фантастичне, не правдиве пов‘язано з великим ризиком  навчання дитини розв‘язувати конфлікти агресивно, взагалі поводитися агресивно.  Діти сприймають деякі фантастичні програми як реальні. І це прямо впливає на формування моделей їх поведінки.  З іншого боку, доведено, що діти сприймають насильство на ТБ як реальність і це є  небезпечним для них.

Одним з чинників негативного впливу на інформаційно-психологічну безпеку людини, зокрема, дитини є реклама.

Гострий сюжет, доступні для сприйняття дитиною об‘єкти, яскраві та такі, що швидко переміщаються, привертають увагу дитини, утримують, надають дитині задоволення.  В той же час реклама впливає на підсвідомість дитини, затримуючи в той же час її розвиток. Дитина звикає до пасивного сприйняття інформації, до яскравих динамічних образів, втрачає інтерес до повсякденного життя, до живого спілкування і до радості подолання перешкод – це ж важко.

Крок за кроком  дитина, а разом з нею і дорослі, стають рабами реклами. Вже дитина без неї не хоче їсти, вдягатися, взагалі щось робити.

Дорослим важливо зважати на це, слідкувати за тим, що переглядає дитина, скільки часу вона проводить біля екрану телевізора.

Також дорослим, насамперед, батькам корисно знати вікові психологічні особливості  дітей різного віку і свідомо ставитись, що дивиться дитина, скільки часу знаходиться біля телевізора.

Виявляється,  діти – найбільш позитивно налаштований споживач реклами.

Рекламі діти 7-9 років довіряють. Діти ж 11-12 років вже не так довірливо ставляться до реклами чи взагалі  її не дивляться. Вони ж відчувають себе вже дорослими.

Зараз підростають діти, яких дорослі бездумно тримають біля телевізора з малечку, як ми відмічали вище.

Діти молодшого віку сприймають рекламу як один з видів мультфільмів.  Їх цікавить сюжет, короткий та простий, на них впливають яскраві кольорові та гучні звуки.

Дітей  5-8 років можна вважати ідеальними споживачами реклами. Коли вони знаходяться під впливом реклами, бачать в ній якійсь товар, який їх приваблює, вони хочуть саме його. Наприклад, йдеться про якійсь солодощі, шоколадні цукерки чи батончики.  В такій ситуації дитині важко довести, що інший батончик чи цукерка не гірше, а, можливо, і кращі за той, що показували у рекламі.   

Коли у 6-7 років виявляється, що дитина завжди готова  переглядати з радістю рекламу, дорослі, нарешті, звертають на це увагу і з жахом говорять: „Вона (він) дивиться все!” «Її(його) за вуха не відтягнеш від телевізора, коли показують рекламу”. Діти цитують речення з рекламних роликів, розігрують сюжети з них.

Для подолання наслідків відсутності державної та сімейних стратегій виховання дітей, для підвищення рівня інформаційно-психологічної безпеки в Україні,   для зменшення негативного впливу соціальних негараздів на життя, здоров‘я підростаючого покоління, додержання прав дитини в Україні, для подолання  трагедій дітей вулиці, жертв примусової праці та торгівлі дітьми необхідно: 

·        розробити та реалізувати системну стратегію виховання дітей України на базі загальнолюдських демократичних цінностей, цінностей культури  миру;

·        провести аналіз стану інформаційно-психологічної безпеки в Україні, системи освіти України з позиції формування у підростаючого покоління демократичних цінностей, захисту прав дитини;

·        розробити стратегію інформаційних кампаній щодо відновлення та формування нових сімейних цінностей в Україні, в основі яких лежать цінності партнерства та гендерної рівності;

·        провести експертний аналіз інформаційного простору України з позиції демократичних гуманістичних цінностей та провести широке громадське обговорення результатів експертного аналізу;

·        залучити до аналізу широку громадськість. Всіляко сприяти залученню громадських організацій, представників жіночого руху, незалежних експертів;

·        розробити основи соціального договору та змін до Законодавства України щодо інформаційно-психологічної безпеки, подолання тиску інформаційного простору України на масову свідомість та свідомість підростаючого покоління та подолання наслідків впливу зруйнованого та насильницького інформаційного простору на масову свідомість;

·         організувати навчання всіх залучених до виховання дітей осіб – батьків, вчителів, працівників відповідних державних установ, НДО, соціальних працівників, журналістів основам інформаційно-психологічної безпеки,  виховання дітей, правової політики щодо дітей, основам захисту прав дітей, гуманістичного виховання, зокрема, привчання до дисципліни без жорстоких покарань.

 

 

МИ – РАЗОМ, МИ – ЩАСЛИВІ”

 10-11 листопада проводиться тренінг в рамках проекту «Студентська сім‘я: щасливі разом»

Мета тренінгу:  оволодіння необхідними навичками та знаннями для гармонійного життя разом, прийняття спільних рішень, запобігання конфліктам та

мирного їх розв‘язання, конструктивного спілкуватися, свідомого підходу до питань майбутнього батьківства, реалізації себе як особистості.  

 Цільова  аудиторія: подружні студентські пари, подружні пари, де один з членів молодої сім’ї є студентом, молодіжні студентські пари, що планують одружитися найближчим часом.

 Тривалість тренінгу: з 10.00 до 18.00.

 Тренінг проводиться на базі Центру «Розрада», м. Київ, вул. Горького, 4/2. Запис за тел. 289-71-32

 

Міжнародний гуманітарний Центр “РОЗРАДА” в рамках проекту “Школа для батьків”, підтриманого Головним управлінням м. Києва в справах сім‘ї, молоді і спорту, проводить 29.10.07 о  15-00  міську Конференцію  на тему: “Життєві вміння дитини 10 років”.

 Конференція відбудеться:

            в приміщенні Будинку вчителя

            за адресою:  вул. Володимирська, 57 , ауд. 103

           до станції метро “Театральна”.

 

Телефон для довідок:289-71-32, телефон/факс 234-83-68

E-mail bond@rozrada.kiev.ua

Контактні особи: Ольга Куриленко

                              Дарина Кашина

 

           Увага! З 14 жовтня починається  програма «Клуб Праці». Запрошуємо бажаючих прийняти участь у циклу тренінгів, присвячених проблемам самореалізації та пошуку роботи. Детальніше за тел. 234-83-68.

 

  Навчання:
 
  Вакансії:
Корисні посилання

Український жіночий портал

 Український фонд  "Благополуччя дітей"

Жіночий інформаційно-консультаційний центр

Інші посилання  

 

"16 днів проти гендерного насильства"

Громадянська позиція

Бланк для активістів руху проти гендерного насильства

 

веб дизайн www.htd.kiev.ua © 2002-2004